Єдина Країна! Единая Страна!
Полипластик
RU   UA
     
Забули пароль? -->
Вхід         Реєстрація
Прайс-листи Акції Продукція Документація Філіали Про нас

Популярні статті

Пластика газу. Труби з полімерів витісняють метал.

08 Листопада 2005г.
Але саме до них все частіше вдаються газовики при модернізації старих ниток і газифікації нових населених пунктів. За даними ДК ГАЗ УКРАЇНИ, приріст протяжності газопроводів з поліетилену в 2001 році становив 17% від загального обсягу будівництва мереж, у 2002-му - 52%, у 2003-му - 57%, а у 2004-му - цілих 72%. Таким чином, якщо чотири роки тому Україна могла похвалитись лише чотирма тисячами кілометрів поліетиленових газопроводів, то зараз їх сумарна протяжність перевищує вже 30 тисяч кілометрів. 

Поліетилен - це свіжа кров галузі. Про його переваги написано вже досить багато, але повторитись, напевно, не завадить. Фахівці вказують на чотири головних переваги поліетиленових труб перед сталевими. Перше - довговічність. Термін експлуатації ПЕ-труб обчислюється в середньому 50-ма роками, металевих - 30-ю, оскільки останні схильні до корозії, яка поступово їх з'їдає. Друге - легкість і гнучкість. Залежно від діаметра поліетиленова труба в 5-10 разів легше металевої. Крім того, її можна скручувати в бухти до 500 метрів завдовжки, що дуже зручно при зберіганні і транспортуванні. Залізо в такий клубок НЕ змотатись. Третє - зручність в монтажі та експлуатації. Унаслідок легкої ваги, еластичності і фізичних властивостей матеріалу, з якого вони виготовлені, монтаж, нарізка і зварювання пластикових труб проходять набагато простіше і швидше в порівнянні зі сталевими. Поліетиленові труби здатні розтягуватись до 7% своєї довжини, не втрачаючи експлуатаційних властивостей, що особливо важливо у випадку просідання грунтів або замерзання-розмерзання. До того ж вони не вимагають катодного електрохімзахисту, так як не схильні до дії електричних полів (до слова, сталеві газові магістралі України на потреби електрохімзахисту щорічно забирають 15 мільйонів кіловат-годин). 

З усього сказаного випливає четверта, можливо, головна перевага: економічність. На думку фахівців ДК ГАЗ УКРАЇНИ, прокладка міжселищних поліетиленових трубопроводів діаметром до 100 міліметрів нині обходиться на 20-25% дешевше прокладки сталевих. При ремонті ж газопроводів в містах безтраншейним методом економія ще відчутніша: в 2,5 рази. При цьому і витрати людино-годин в 2-3 рази менша. Загальний економічний ефект від застосування поліетилену виходить вище навіть при прокладці труб середніх діаметрів (від 160-200 мм), які в сталевому виконанні поки дешевше пластику. Але наступні експлуатаційні витрати "з'їдають" цю різницю. 

Всі перераховані позитиви, правда, навряд чи будуть мати значення, якщо у облгазу склались теплі давні стосунки з дружнім постачальником металевої трубної продукції, особливо якщо керівнику даного газопостачального підприємства щось від цих контрактів капає на особистий рахунок. Але помітне подорожчання металу на внутрішньому ринку за останній рік змусило звернути погляди до поліетилену навіть найбільш затятих прихильників сталевої труби. Тим більше, що за оцінками української Асоціації металоторгівців, в їх сегменті очікується черговий ціновий стрибок - відсотків на тридцять, пов'язаний, з одного боку, із зростанням тарифів на російський природний газ, а з іншого - з приходом в Україну транснаціональної корпорації Mittal Steel. Купивши КРИВОРІЖСТАЛЬ за нечувану суму, вона, ймовірно, спробує диктувати внутрішньому ринку свої ціни, щоб швидше "відбити" фінансові витрати. 

Заради справедливості відзначимо, що й пластикові вироби в Україні аж ніяк не дешевшають. За словами заступника директора компанії ЕЛЬ-ПЛАСТ-Львів (одного з найбільших виробників ПЕ-труб в державі) Ігоря Булавенко, в одному тільки 2004 ціни на товар довелося піднімати тричі. Проте в цьому сегменті цінова крива не така крута, як у сталевому. Справа в тому, що собівартість поліетиленової труби майже на 100% залежить від вартості сировини - поліетиленового композиту, а та, в свою чергу, значною мірою прив'язана до світових цін на нафту. Всі інші витрати виробництва порівняно з цією головною статтею не настільки й великі. 

Власного виробництва композиту в Україні немає, тому доводиться закуповувати його або в Росії, або в Угорщині, Югославії, Німеччині, Бельгії чи навіть Кореї. За даними за 2004 рік, до України було імпортовано композиту майже на 22 мільйони USD. Національне лобі в особі Асоціації виробників та будівельників полімерних трубопроводів неодноразово намагалось через Кабмін НАФТОГАЗ продавити рішення про організацію композитного виробництва у Калуші на базі підприємства ЛУКОР, але власник ЛУКОЙЛ-НАФТОХІМ від цієї ініціативи відмахується, оскільки йому зручніше ввозити в Україну сировину для трубників , виготовлену на його російських заводах, ніж інвестувати в організацію абсолютно нового технологічного процесу. До того ж український ринок, при всій його динаміці, поки не може гарантувати інвестиційно привабливих обсягів збуту цієї сировини. 

Крім того, давні партнерські відносини пов'язують ЛУКОЙЛ-НАФТОХІМ з іншим російським холдингом - ЄВРОТРУБПЛАСТ, буквально увірвшимся на український ринок ПЕ-труб у 2004 році. Останній побудував новий трубний завод на Луганщині, в Рубіжному, і до кінця 2005 року багато в чому завдяки доступу до більш дешевого композиту вже захопив найбільшу частку українського ринку, змусивши потіснитись таких його старожилів-аборигенів, як ВОД-ПОЛІМЕР, УКРПОЛІМЕРКОНСТРУКЦІЯ, ЕЛЬПЛАСТ-ЛЬВІВ . Поява амбітного новачка помітно загострила конкуренцію серед ключових гравців поліетиленово-трубної ліги України, що послужило серйозним стримуючим фактором для підвищення цін. Загалом, споживачі ПЕ-труб повинні бути тільки раді. А серед споживачів близько половини, за оцінками виробників, складають саме газовики. 

У 2005-му обсяг вітчизняного ринку поліетиленових труб для газових і комунальних господарств, за прогнозами трейдерів, наблизиться до порогу в 35 тисяч тонн річних з передумовами до подальшого збільшення. При цьому задоволено цей попит буде переважно вітчизняною продукцією. Так, якщо ще 3 роки тому 25-30% труб з поліетилену Україна отримувала по імпорту, то сьогодні цей показник впав до 10-12%. 

За словами заступника директора Торгового дому ЕВР0ТРУБПЛАСТ Максима Сезонова, зараз потужності українських підприємств дозволяють виробляти понад 30 тисяч тонн поліетиленових труб на рік. До того ж ринок їх збуту демонструє тенденцію зростання в 3-4 тисячі тонн на рік протягом вже кількох останніх років. Як зазначає пан Сезонов, ці темпи свідчать про те, що споживчий попит на ПЕ-труби ще далекий від насичення. А "час ікс" - час, коли споживачі нарешті наситяться - залежить насамперед від того, як просуватиметься в найближчій перспективі газифікація країни. Як вважає Максим Сезонів, при швидкій газифікації точка насичення буде досягнута через 5-6 років, при більш повільній - років через 10. 

За даними керівника компанії ЕЛЬПЛАСТ-ЛЬВІВ Олександра Гурського, в сучасній прокладці нових газових мереж в Україні частка поліетиленових труб досягає вже майже 90%. Повним пакетом документів, що дають право на встановлення серійного виробництва ПЕ-труб для подачі горючих газів, володіють 22 підприємства, причому два з них - фірма П0ЛІМЕРГАЗ і Носівський завод - структурно входять до складу компаній-облгазів (Вінницягаз і Чернігівгаз відповідно). Власне виробництво намагаються налагодити і інші регіональні газопостачальники - КИЇВОБЛГАЗ, ДНІПРОПЕТРОВСЬКГАЗ, ДОНЕЦЬКОБЛГАЗ, ЛЬВІВГАЗ. Однак погоду на ринку роблять все-таки не вони, а спеціалізовані фірми. 

І все ж говорити про те, що вітчизняний ринок ПЕ-труб чітко розподілений і сегментований, трохи зарано. Частки його основних учасників знаходяться в постійному русі, змінюючи свої обриси, як дюни на морському березі. Враховуючи той факт, як динамічно змінюється ринкова структура, став згаданий вже прихід в Україну російського холдингу ЄВРОТРУБПЛАСТ. Почавши фактично з нуля, зараз він вийшов на перші позиції в Україні. У 2005 році на належний йому Рубіжанський трубний завод доводиться 23-24% всього вітчизняного виробництва ПЕ-труб. Правда, це його власна оцінка. Конкуренти вважають, що дана цифра дещо нижча, хоча й не заперечують, що пальму першості йому вдалось перехопити. 

Таким чином, позаду залишились довголітні лідери галузі - бориспільський ВОДПОЛІМЕР, київська УКРПОЛІМЕРКОНСТРУКЦІЯ і львівський ЕЛЬПЛАСТ. Оскільки оцінки різних експертів щодо їх часток у трубному валі досить відрізняються між собою, нижче ми наводимо цифри в координатах "мінімум-максимум". Таким чином, ніша Водполімеру оцінюється в 14-16%, Ельпласту - в 11-14%, Укрполимерконструкції - в 10-15%. Цій трійці в потилицю дихає щільна група виробників, чиї частки поки не перевалили за 10%, а між собою відрізняються у 1-2%. До цих "переслідувачів" можна віднести компанії ПОЛІВТОР, ПЛАСТПАЙП, ПЛАНЕТА ПЛАСТИК, ГАМАПЛАСТ. 

Як зміниться ця таблиця про ранги вже через рік - прогнозувати вкрай складно. Зараз підприємство в Рубіжному довело потужності з випуску поліетиленової труби до 12 тисяч тонн на рік, а в 2006-му вони можуть досягти і 15-тисячної продуктивності. Інша справа - чи відпустять його в одиночне плавання конкуренти. Так, компанія УКРПОЛІМЕРКОНСТРУКЦІЯ, як повідомив "ГіН" її генеральний директор Євген Ясинський, вже в грудні поточного року планують запустити в роботу новий завод з виробництва поліетиленових труб великих діаметрів в Баришівці під Києвом. "Введення в експлуатацію сучасного підприємства, що працює на імпортному обладнанні, - зазначає пан Ясинський, - дозволить довести загальну потужність підприємства до 2000 тонн в місяць. Внаслідок цього ТОВ УКРПОЛІМЕРКОНСТРУКЦІЯ стане найбільшим виробником поліетиленових труб в Україні". 

Не стоять на місці і більш юні учасники ринку. Розташоване в Красноперекопську (Крим) підприємство ПОЛІBTOP отримало друге дихання в 2004 році, коли сюди прийшов новий хазяїн в особі київської компанії ПРОМБУДІНВЕСТ, який поставив на серійне виробництво поліетиленові труби для газопроводів діаметром до 315 міліметрів. У 2004-му обсяги їх виготовлення були доведені до 150 тонн на місяць. Зараз цей показник дорівнює вже 350 тоннам. А в 2006 році ПОЛІВТОР, як розповів "ГіН" голова наглядової ради підприємства Олександр Денисенко, розраховує залучити ще 3 мільйони USD інвестицій в організацію випуску поліетиленових труб діаметром до 630 міліметрів, що дозволить йому досягти проектної потужності - 11 тисяч тонн виробів на рік. Не бажає плентатися в хвості і ще один новачок - івано-франківська компанія ПЛАСТПАЙП. Народжена в кінці 2002 року, фірма досить голосно заявила про себе в клубі вітчизняних виробників поліетиленових труб лише в 2004 році, коли їй вдалось наростити обсяги випуску продукції відразу в 4 рази. За оцінками фахівців ПЛАСТПАЙП, такий стрибок дозволив компанії увійти до п'ятірки найбільших виробників ПЕ-труб в країні. Ірпінська компанія ПЛАНЕТА ПЛАСТИК вийшла на ринок поліетиленових труб у 2003 році з суміжного сектора - виробництва поліетиленової плівки. Найбільший гравець цієї галузі в Україні - фірма СОЮЗ - є найближчим партнером ПЛАНЕТИ ПЛАСТИК. У них загальна мережа регіональних представництв і пересічні бізнес-інтереси. Зараз, наприклад, на заводі в Ірпені працює 4 трубних і 3 плівкових екструдера. Як повідомив "ГіН" комерційний директор ПЛАНЕТИ ПЛАСТИК Юрій Саченок, компанія активно освоює новий для себе ринок. Тільки протягом поточного року нею було встановлено дві нові технологічні лінії з виробництва труб - діаметрами від 32 до 160 міліметрів і від 75 до 315 міліметрів. У результаті сумарні потужності дозволяють їй виготовляти до 600 тонн ПЕ-труб на місяць, а місячний обсяг продажів вийшов на рівень 250-300 тонн. У 2005 році компанія вже реалізувала споживачам близько 1,5 тисячі тонн трубної продукції, з яких 600-700 тонн - труби для горючих газів . За словами Юрія Саченко, при нинішніх потребах країни в газифікації, коли в деяких регіонах її рівень не досягає і 30%, інвестиції в поліетиленові труби дуже перспективні. Той, хто завоює авторитет і положення на ринку зараз, буде мати гарний заділ на майбутнє, адже років через п'ять, коли бум стихне, дрібні фірми почнуть відмирати. 

Додатковим імпульсом для завоювання ПЕ-трубами нових рубежів, згідно з очікуваннями їх виробників, має стати плановане на 2006 рік прийняття нових стандартів на цей продукт. Старі були розроблені 7 років тому. Проектом нових займається науково-виробнича фірма ПОЛ1-МЕРБУД. І хоча багатьох суб'єктів галузі постійно мучить питання, чому таке відповідальне завдання покладено на комерційну структуру, а не на, припустимо, Дердпотребстандарт або Держбуд, це не заважає їм сподіватись, що нові ДСТУ будуть більш прогресивними і більш близькі до європейських стандартів. 

Одине з найбільш злободенних питань - поширення дії даних технічних умов на газопроводи з тиском до 1,2 МПа. У Росії та Євросоюзі це вже успішно практикується, в Україні держоргани ніяк не зважаться дати "добро". Тому поліетиленові ділянки 12-барних газопроводів хоч і є, але працюють в експериментальному режимі-наприклад, в Донецькій області така труба забезпечує "блакитним паливом" Святогорський монастир. Але щоб їх узаконити по всій країні не як виняток, а як правило, потрібно внести зміни не тільки в ДСТУ, але і в Державні будівельні норми (так звані ДБНи). "Діючі будівельні норми, - говорить генеральний директор компанії УКРПОЛІМЕРКОНСТРУКЦІЯ Євген Ясинський, - переглядались і повинні були змінитись ще в листопаді 2004 року. Але термін їх затвердження з того часу переносився неодноразово. Зараз ми чекаємо ухвалення нових ДБН навесні 2006 року. Але це за умови , що будуть подолані всі бюрократичні перепони ". 

Максим Сезонов, заступник директора ТД ЄВРОТРУБПЛАСТ, вважає, що непогано було б посилити в нових ДСТУ вимоги до випробувань труб. За його даними, в Україні зараз немає жодної лабораторії, здатної провести тест на швидкість тріщин, а лабораторіями для приймально-здавальної перевірки кожної партії труб володіють лише 5-7 виробників, тоді як на конвеєр це виробництво поставлено більше ніж у 20 компаній, а несерійно ним займаються взагалі порядку 50. На думку голови Асоціації виробників і будівельників полімерних трубопроводів Олександра Гурського, необхідно також переконати Кабмін і Держкомітет з охорони праці в доцільності віднесення ПЕ-труб і їх сполучних деталей до об'єктів підвищеної небезпеки, як це було до жовтня 2003 року. Повернення до старої норми, переконаний пан Гурський, захистить вітчизняних споживачів від постачань поліетиленових труб сумнівної якості. Чи будуть втілені в життя всі ці побажання, багато в чому залежить не тільки від держчиновників, але і від того, наскільки зусилля постачальників поліетиленових труб будуть синхронізуватись з зусиллями замовників, насамперед в особі НАК НАФТОГАЗ УКРАЇНИ. Його дочірня структура ГАЗ УКРАЇНИ ще в 2003 році розіслала облгазам рекомендаційний лист, в якому привертає їх увагу до ПЕ-продукції. Пізніше в надрах ГАЗУ УКРАЇНИ був розроблений і перспективний план капітального будівництва, а також ремонту розподільних газових мереж на період до 2010 року, що передбачає заміну 352 кілометрів сталевих газопроводів поліетиленовими, а також прокладання 544 кілометрів нових поліетиленових труб. Ці цифри самі по собі не настільки вражаючі, але вони свідчать про те, що принаймні у верхніх ешелонах вітчизняної газової галузі є розуміння того, що час переходу на нову, більш надійну і довговічну інфраструктуру вже настав.




Джерело: Газ & Нафта. Енергетичний бюлетень, № 11. Листопад 2005



Знайшли помилку? Виділіть мишкою текст, і натисніть Ctrl + Enter.
Знайшли помилку?
Виділіть мишкою текст, і натисніть Ctrl + Enter
Виділений текст
Коментар