Єдина Країна! Единая Страна!
Полипластик
RU   UA
     
Забыли пароль? -->
Вход         Регистрация
Прайс-листы Акции Продукция Документация Филиалы О нас

Популярные статьи

У 1895 році кияни платили за 100 відер водопровідної води (1,23 кубічних метри) 18 копійок

14 Декабря 2006г.
У 1895 році кияни платили за 100 відер водопровідної води (1,23 кубічних метри) 18 копійок. За ці гроші можна було купити фунт м'яса або фунт сиру. Але водопровідної води на всіх не вистачало.


До середини XIX століття водопостачання Києва залишалося децентралізованим. Населення міста в основному користувалося водою з Дніпра і колодязів. Колодязі були неглибокими, а тому вода в них була невисокої якості. На цю обставину неодноразово звертали увагу міська дума, санітарні лікарі та вчені того часу .

Ось що писала газета “Киевлянин” 15 жовтня 1864 року про водопостачання Печерська – одного з найупорядкованіших районів Києва :

“...в верхних частях города для потребностей населения не имеется достаточного количества колодцев, они при средней глубине 12-18 саженей дают воду дурного вкуса. Вода доставляется из Днепра по 40-60 копеек за бочку”.

Изображение


Найбільше страждали від недостачі води жителі верхньої частини міста, особливо бідні, які не могли платити солідні суми за привозну воду.

1 березня 1872 року в Києві було завершено будівництво першої черги водопроводу довжиною 24 кілометри. Він пролягав у Дворцовій та Старокиївській частинах міста. Через два-три роки централізоване водопостачання прийшло на Поділ і Печерськ.

Цікаво відзначити, що тариф на воду для абонентів, які отримували її з водопроводу, становив 22,5 копійки за 100 відер. При цьому міська влада зобов'язала концесіонерів понизити тариф через десять років на 5 відсотків. Цей знижений тариф – 21,38 копійок за 100 відер повинен був залишатися незмінним протягом 50 років, тобто до закінчення терміну концесії.

Варто відзначити й таку деталь. Під загрозою судового переслідування абонентам, яким вода була підведена до садиби або багатоповерхового будинку, заборонялося її перепродавати.

Проте, значна частина киян, як і раніше, користувалася послугами водовозів. Але останні брали її вже не з Дніпра та інших поверхневих джерел, а з водорозбірних колонок.

За одну 20-25 відерну бочку водовозу доводилося віддавати 5 копійок, за 25-30 – 6, за 30-35 – 7, за 35-40 – 8, за 40-45 – 9, а за 45-50 відер – 10 копійок.

У 1890 році, плата за воду була знижена до 18 копійок за 100 відер (1 відро у той час - 12,3 літри).

У 1895 році, коли міською владою було укладено новий договір з Київським товариством водопостачання, тариф на воду зазнав змін. Акціонерів зобов'язували знизити плату за 100 відер води протягом перших трьох років – до 15 копійок, у наступні 6 років – до 14, а ще через три роки - 13 копійок. А з 1907 року кияни сплачували 12 копійок за 100 відер води.

На початку XX століття за 16-30 копійок можна було купити фунт м'яса, за 5 копійок – фунт білого хліба, за 65 копійок – фунт вершкового масла, за 28 копійок – фунт сала. Взуття коштувало на той час у Києві 4-6 карбованців за пару, демісезонне пальто – 60 карбованців. А місячна заробітна плата машиніста насосної станції становила 110-260 рублів.
Документи того часу свідчать про те, що вода в київському водопроводі була низької якості. Нерідко в ній опинялися п'явки, дрібна риба.
У кінці XIX – на початку XX ст.ст. у Києві сформувалася система водопостачання з використанням дніпровської води і артезіанських свердловин. При цьому одна частина міста отримувала виключно артезіанську воду, інша – дніпровську, третя – змішану. З роками кияни все менше споживали дніпровську воду. У 1908 році зі всіх свердловин, що знаходилися у різних частинах міста щодоби подавалося 19,3 тисячі кубічних метрів води. Артезіанські свердловини допомогли київській владі швидко справитися з епідемією холери, що спалахнула літом 1908 року. Водозабір з Дніпра було припинено, оскільки в його водах було виявлено холерний ембріон. Тоді-то й прийшли на допомогу киянам артезіанські свердловини.


Изображение


До 1914 року більша частина киян користувалася послугами централізованого водопостачання. Інші жителі міста, в основному бідні, як і раніше ходили по воду до колодязів. У додатковому договорі Київського товариства водопостачання з міською владою від 16 травня 1895 року був пункт про забезпечення водою бідноти. В одинадцятому параграфі цього документа йшлося: “. для безкоштовного користування водою бідняками Товариство зобов'язане щодоби відпускати 8 тисяч відер з усіх вуличних кранів і басейнів”. А через десять років акціонери повинні були збільшити обсяги безкоштовної води до 13 тисяч відер.
Населення Києва в 1905 році складало 321 тис. чоловік, із яких 160 тисяч, водопроводом користуватися не мали змоги. Нескладні розрахунки показують, що на кожну людину з цих 160 тисяч доводилося по 0,975 літри на добу безкоштовної водопровідної води. За оцінками сучасних фахівців у галузі водопостачання та водовідведення до 1914 року на кожного жителя Києва в середньому на добу з вирахуванням промислових витрат припадало не більше трьох відер водопровідної води.

Про це йдеться в книзі «Водопостачання Києва», що вийшла у видавництві «Логос» у 1997 році.


Джерело: ВАТ " АК " Київводоканал "

Нашли ошибку? Выделите мышкой текст, и нажмите Ctrl + Enter.
Нашли ошибку?
Выделите мышкой текст, и нажмите Ctrl + Enter
Выделенный текст
Комментарий